Уродженець Мендоси, він пішов із життя у віці 80 років, залишивши помітний слід в аргентинському футболі. Аваллай також виступав за «Індепендьєнте» (з яким виграв Кубок Лібертадорес 1965 року), «Расинг» та національну збірну Аргентини.
Роке Аваллай, зірка «Уракана» 1973 року; в останній момент був виключений зі складу збірної на чемпіонат світу 1974 року
Клуб Атлетіко Уракан глибоко сумує через смерть Роке Аваллая, одного з наших чемпіонів 73-го року», — ця новина прийшла від клубу, де він, мабуть, провів свої найкращі роки. Роке Аваллай помер у віці 80 років. Він був нападником із видатною кар’єрою, володарем Кубка Лібертадорес у складі «Індепендьєнте» 1965 року та ключовим гравцем однієї з найзнаковіших команд в історії аргентинського футболу — «Уракана», який став чемпіоном 1973 року під керівництвом Сесара Луїса Менотті.
Він народився в Мендосі у 1945 році й виріс, граючи на пустирях у кварталі Чансіо, що в Майпу. Хлопець виступав за місцевий клуб «Америка», а у вільний від школи час допомагав батькові, який працював на виноробнях «Джоль». Малий Роке підтримував родину й заробляв копійку, збираючи фрукти чи оливки.
Наприкінці 1964 року, коли він уже виділявся у складі «Депортіво Майпу» як найкращий бомбардир ліги Мендоси, Аваллай увійшов до збірної провінції для участі в турнірі в Мар-дель-Плата. Там його помітили керівники «Індепендьєнте» з Авельянеди, які швидко переконали хлопця приєднатися до їхніх лав. Роке Аваллай подорослішав в одну мить. Цю новину йому повідомив сам президент «Депортіво Майпу» одного спекотного січневого дня 1965 року. Отримавши благословення батька, який у 40-х і 50-х роках був непоступливим центральним захисником, Роке покинув Мендосу, щоб не повертатися туди протягом багатьох років. Він переходив до чинного володаря Кубка Лібертадорес («Індепендьєнте» здобув свій перший континентальний трофей у 1964 році в матчі проти уругвайського «Насьйоналя»).
Його адаптація була миттєвою. Він став безпосереднім учасником «золотої доби» клубу з Авельянеди: щойно прийшовши в команду, він одразу пізнав смак тріумфу. «Індепендьєнте» повторив свій успіх: 15 квітня 1965 року команда захистила титул найсильнішого клубу Південної Америки, ставши дворазовим володарем Кубка Лібертадорес після перемоги над «Пеньяролем» із рахунком 4:1 у третьому, вирішальному матчі на нейтральному полі в Сантьяго-де-Чилі. Роке Аваллай забив третій гол своєї команди, яка під керівництвом Мануеля Джудіче мала у своїх лавах таких майстрів, як Пепе Санторо, «Хача Брава» Наварро, Піпо Феррейро та Рауль Бернао.
Гол Роке Аваллая за «Індепендьєнте» у ворота «Пеньяроля» у фіналі Кубка Лібертадорес 1965 року; «Ель Рохо» переміг із рахунком 4:1 і завоював титул чемпіона.
Окремою історією став його дебют за «Індепендьєнте» 24 березня 1965 року в матчі проти «Боки» у півфіналі Кубка Лібертадорес. На старому стадіоні «Добле Вісера» в Авельянеді Аваллай вистрибнув майже біля лицьової лінії, щоб пробити головою, але на свою біду за інерцією вилетів на сітку огорожі й упав у придорожній рів із водою, що йшов по периметру поля. Кілька років тому він сам згадував про це: «Оскільки поле було слизьким, після стрибка я просто продовжив рух на швидкості. На низькій огорожі стадіону “Індепендьєнте” я заплутався ногами в колючому дроті, перекинувся і влетів прямо в рів. Вода сягала мені до грудей, до того ж я сильно розсік ногу. Але все одно продовжив грати».
Після одного сезону в складі «Ель Рохо» його викупив «Ньюеллс», де він виступав до 1970 року. Саме тоді на нього звернув увагу «Уракан». У 1973 році під керівництвом Сесара Луїса Менотті він став частиною однієї з найзнаковіших команд в історії аргентинського футболу — тієї самої, що здобула титул чемпіона Метрополітано, маючи фантастичну лінію нападу, де разом із Аваллаєм запалювали Рене Хаусман, Мігель Бріндісі, Карлос Бабінгтон та Омар Ларроса.
Головним незакритим гештальтом для Аваллая залишилася національна збірна, за яку він виступав із 1968 року, коли його вперше викликав Ренато Чезаріні. У 1974 році, перебуваючи на самому піку своєї кар’єри, Аваллай увійшов до складу команди, яка готувалася до чемпіонату світу в Німеччині.
Головний тренер збірної Аргентини Владіслао Кап розраховував на нього під час європейського турне. Проте Аваллай зазнав травми, граючи за «Уракан» у Кубку Лібертадорес проти чилійського клубу «Уніон Еспаньйола». Попри це, він усе одно поїхав на збори і навіть виходив на заміну в кількох товариських матчах, але біль не вщухав. Тоді Кап ухвалив жорстке рішення: він не міг розраховувати на гравця, який не мав стовідсоткової готовності. Тренер відправив його назад до Аргентини, викликавши замість нього Карлоса Бабінгтона. Аваллай у підсумку залишився без чемпіонату світу.
Його кар’єра продовжилася, хоч уже й не так яскраво, у клубах «Атланта», «Чакаріта» та «Расинг». У складі «Академії» він провів дуже потужний відрізок, забивши 30 голів у 60 матчах. «У нашій пам’яті назавжди закарбується той мотив і слова, що лунали з трибун: “Расинг, пасуй, а Роке заб’є!”» — зазначив клуб у прощальному дописі на своїх офіційних сторінках у соцмережах.
У 1979 році він повернувся до команди, яка залишила найглибший слід у його серці — «Уракана», де й завершив кар’єру наступного року.
Крик голеадора: Роке Аваллай святкує забитий м’яч на стадіоні «Монументаль» на тлі трибуни «Альміранте Браун» (нині «Сіворі»), яка тоді була добудована лише наполовину.
У національній збірній, 1973 рік: Збірна Аргентини зразка 1973 року. На фото: стоять (зліва направо): Тронкосо, Баргас, Вольфф, Карневалі, Пернія та Тельч; сидять: Хаусман, Бріндісі, Аваллай, Бето Алонсо та «Чупете» Геріні.
«Депортіво Майпу» — клуб, у якому розпочалася його велика футбольна кар’єра, присвятив щирі та теплі слова своєму блудному синові: «З величезним сумом ми проводжаємо в останню путь видатного мендоського футболіста, який виріс у стінах нашого клубу. Саме тут він зробив свої перші кроки та почав торувати шлях, який згодом вивів його на саму вершину аргентинського футболу. Наш клуб висловлює глибокі співчуття родині та близьким Роке в цей важкий момент. Ми з гордістю згадуємо людину, яка так гідно захищала та представляла наші кольори».
Потужний, такий, що однаково вправно грав обома ногами, він належав до тієї рідкісної породи нападників, які завжди повністю віддавали себе команді. І ставав безжальним голеадором, щойно цього вимагала ситуація. Зі смертю Аваллая з життя пішов форвард, якого поважали в багатьох клубах, але по-справжньому боготворили в одному. Легенда «Уракана» 73-го року ніколи не була б повною без цього худорлявого хлопця, який до останнього боровся за кожен м’яч — без Роке Аваллая.