Менотті очолює збірну, якій починають надавати пріоритет. Дієго дебютує у формі збірної, формується склад на Мундіаль-78, і детально описуються події першого раунду чемпіонату.
За матеріалами редакції EG · 29 грудня 2024 року
У липні 1974 року завершився виступ збірної Аргентини на чемпіонаті світу у ФРН. 8 липня в Мюнхені господарі турніру під керівництвом «Кайзера» Франца Беккенбауера перемогли голландців Йогана Кройффа — головних фаворитів — і підняли Кубок світу над головою.
У середу, 27 вересня 1974 року, ввечері Давид Бракуто, тодішній президент АФА, зустрівся з Сесаром Луїсом Менотті і міцним рукостисканням та обіймами закріпив його призначення на посаду головного тренера національної збірної. Починаючи з 1 жовтня, тренер із Росаріо очолив команду АФА за контрактом, який діяв до завершення Кубка світу 1978 року. Тобто: майже чотири роки потому.
Це було щось нове, інакше, небачене досі. Це був крок, який мав надати послідовності та змістовності роботі з підготовки збірної, що до того моменту якраз і характеризувалася абсолютною відсутністю такої системності.
🏛️ Трохи історії
Після нашого провалу 1969 року, коли ми не змогли кваліфікуватися на чемпіонат світу в Мексиці, поступившись Перу та Болівії, збірна опинилася в руках Хуана Хосе Піццуті. Коли прийшов час думати про відбір на ЧС-1974, головним було призначено Енріке Омара Сіворі, під чиїм керівництвом ми здобули путівку на Мундіаль. Проте Сіворі було звільнено, а участь у самому чемпіонаті довірили тріумвірату на чолі з Владислао Капом.
Так знову повторилося те, що було напередодні Англії-66. Процесом відбору керував Хосе Марія Мінелла, на початку «чемпіонського» року його замінив Освальдо Субельдія, а менш ніж за два місяці до старту турніру той подав у відставку, і його місце зайняв Хуан Карлос Лоренсо.
Ця відсутність наступності, яка була «нормою» для нашої збірної, була перервана 1 жовтня 1974 року. Прийшла людина, яка відтоді й до кінця Мундіалю-78 несла одноосібну відповідальність за все: за успіх чи поразку, за перемоги чи провали.
💡 Чіткі ідеї
Однією з фундаментальних цілей стратегії, згідно зі словниковим визначенням, є «Впорядкування ідей». У цьому аспекті обрана людина гарантувала чіткість. Менотті вірив у аргентинського футболіста понад усе. Він цінував його чесноти й водночас добре знав його недоліки.
Він передбачив це, коли ми зустріли його в Німеччині вже після завершення того чемпіонату, куди він їздив як спостерігач: «Ми продовжуємо говорити про наш брак швидкості, ніби це головний дефіцит аргентинського футболу. Я бачив мало матчів, таких повільних і таких продуманих, як фінал між німцями та голландцями. Боюся, що ми продовжуємо помилятися, списуючи на брак швидкості те, що насправді є браком концепцій…».
Через короткий час після того, як він очолив команду, 2 жовтня 1974 року, Менотті деталізував свої ідеї: «Я покінчу з одним пороком: аргентинський гравець, коли бігає — не думає, а коли думає — не бігає. Треба домогтися, щоб він робив і те, і інше одночасно. Спочатку ми шукатимемо точність. Потім швидкість. І зрештою — постійну мобільність. Коли ми матимемо все це, ми додамо тактичні варіанти для їхнього функціонування. Я хочу, щоб ми вміли грати з м’ячем, коли він у нас, і вміли захищатися, коли його немає. Мене не цікавить перемога 1:0 завдяки голу зі штрафного. Я хочу, щоб ми перемагали, бо ми здатні перевершити суперника в футбольному плані».
🗓️ Десять днів — і на поле
На 12 жовтня був запланований матч проти Іспанії за Кубок Іспанідності. Без часу на проведення технічних чи тактичних тренувань Менотті зібрав команду: Рубен Омар Санчес (воротар «Боки»); Пернія («Бока»), Паоліно («Уракан»), Рохель («Бока»), Карраскоса, Бріндісі, Франсіско Фаустіно «Русо», Карлос Бабінгтон, Хаусман (усі з «Уракана»), Едгардо Ді Меола («Рівер»), Пікі Ферреро («Бока»). У другому таймі вийшли Освальдо Потенте та Марсело Троббіані (обидва — з «Боки»).
Виступ був стриманим, і ми ледь не програли, коли Піррі забив іспанцям на 82-й хвилині, але мужність Роберто Домінго Рохеля дозволила нам зрівняти рахунок після удару головою.
«Хід матчу мене не здивував», — зізнався Менотті. «Я знав про наші проблеми, коли ми граємо проти європейців. Ми ще далекі від того футболу, який я хочу бачити в збірній. Було б смішно вимагати цього сьогодні».
✈️ Європа у 1976-му
1976 рік став корисним для тренера збірної. Він переглянув понад сотню гравців, працюючи з чотирма складами збірних майже одночасно.
У березні прийшло перше серйозне випробування: турне Європою. Матч проти СРСР у Києві (перемога 1:0 на снігу з видатною грою Уго Гатті), проти Польщі в Хожуві (перемога 2:1), проти Угорщини в Будапешті (поразка 0:2), проти «Герти» в Берліні (поразка 1:2) і завершення в Севільї нічиєю з місцевим клубом. По поверненні збірна вже оселилася в серцях людей. 8 квітня 1976 року вона зіграла у Велес-Сарсфілді проти Уругваю за Кубок Атлантики й влаштувала справжнє шоу — переконливі 4:1 із неймовірним ударом Кемпеса.
Але коли здавалося, що ми торкаємося неба руками, збірна почала втрачати кадри: екзод забрав Кемпеса, Алонсо, Скотту та Троббіані.
🌍 Відбір на домашній Мундіаль
Логіка Менотті була простою: Мундіаль пройде в Аргентині, більшість суперників будуть європейцями, і ми повинні навчитися терпіти та долати їхній чіпкий захист, якщо хочемо перемогти вдома. З цією метою на 1977 рік було організовано важливий календар ігор: візити восьми європейських збірних.
27 лютого, проти Угорщини, збірна Менотті влаштувала фестиваль футболу і голів, перемігши 5:1. Забезпечивши результат, Менотті випустив на поле 16-річного хлопчину: Дієго Армандо Марадону.
Після короткого турне до Іспанії в березні, 29 травня в «Боці» ми перемогли Польщу 3:1. Через тиждень ФРН, чинний чемпіон світу, перемогли нас з тим самим рахунком у спекотному матчі. 12 червня зіграли внічию 1:1 з Англією, 18-го — те саме з Шотландією, 26-го — нульова нічия з Францією, 3 липня перемога 1:0 над Югославією, і 12 липня 2:0 над НДР. Ми були на вірному шляху.
На початку 1978 року виникли проблеми. Зі складу пішли Хорхе Карраскоса та Уго Орландо Гатті. На їхнє місце Менотті викликав Віктора Боттаніза та Убальдо Матілдо Фільйоля. Поки очікували рішення «Сент-Етьєна» щодо П’яцци, викликали Луїса Гальвана з «Тальєрес» (Кордова). Почалася робота в Мар-дель-Плата, зіграли поганий матч проти Уругваю (4 березня), а потім здобули дві перемоги над Перу: 2:1 у Буенос-Айресі та 3:1 у Лімі.
Після невдачі проти Уругваю (0:2 в Монтевідео) до складу приєднався Норберто Алонсо, який забив гарний гол у матчі-відповіді проти уругвайців (3:0 на полі «Боки» 3 травня). Ми були на порозі Мундіалю.
⚽ Чотири «десятки»
Сесар Луїс Менотті мав прийняти рішення. Протягом трьох із половиною років він працював із шістьма потенційними «диригентами»: Рікардо Бочіні, Маріо Кемпесом, Хосе Даніелем Валенсією, Рікардо Хуліо Вільєю, Норберто Алонсо та Дієго Армандо Марадоною. Бочіні залишився за бортом. Дієго, у свої 17, дуже хотів шанс. Але тренер обрав досвід і повідомив Дієго, що той не потрапив у список 22-х. Марадона прийняв це зі сльозами на очах. Менотті зробив ставку на Кемпеса, Валенсію, Алонсо та Вілью.
Усе було готове до старту. 1 червня 1978 року очі світу були прикуті до Аргентини, коли чинний чемпіон (ФРН) та третій призер (Польща) відкрили турнір на стадіоні «Рівер Плейт».
🇭🇺 Дебют проти Угорщини
2 червня збірна Аргентини дебютувала проти Угорщини. На шляху до Кубка ми зустрічалися двічі: програли в Будапешті 0:2 і розгромили їх на «Бомбонері» 5:1.
Угорці грали дуже оборонно і жорстко. Вони не заспокоїлися навіть після гола Чапо, який добив м’яч у сітку після сейву Фільйоля. На 14-й хвилині Арділес виконав штрафний, удар Кемпеса відбив воротар Гуйдар, а Луке на добиванні зрівняв рахунок.
Переможний гол прийшов лише за 8 хвилин до кінця, коли після стінки Луке та Алонсо, який вийшов на заміну, Даніель Бертоні забив переможний м’яч. Угорці втратили контроль, отримавши дві червоні картки.
Склад Аргентини: Фільйоль; Ольгін, Луїс Гальван, Пассарелла, Тарантіні; Арділес, Гальєго, Валенсія (з 73-ї хв. Алонсо); Хаусман (з 67-ї хв. Бертоні), Луке та Кемпес.
🇫🇷 Гармата Луке проти Франції
Наш другий суперник, 6 червня, — Франція, яку ми перемогли завдяки гарматній кулі Леопольдо Луке з-за меж штрафного майданчика. Раніше ми вели в рахунку завдяки пенальті Пассарелли, але Мішель Платіні зрівняв рахунок після того, як м’яч влучив у поперечину від удару Лакомба.
Це був важкий матч, де Луке став безперечним героєм, забивши переможний м’яч і, на жаль, травмувавши руку, через що змушений був залишити поле (вже після того, як були зроблені дві заміни, тому догравали вдесятьох).
🌎 Другий етап та «Росаріо»
Дві перемоги з однаковим рахунком 2:1 вивели нас у другий раунд Кубка світу. Нам залишалося зіграти останній матч у групі — проти Італії, щоб визначити, у якій зоні ми продовжимо боротьбу. Нам потрібна була лише перемога, щоб залишитися грати в Буенос-Айресі, адже в разі нічиєї італійці випереджали нас за різницею голів.
Ми програли 0:1 збірній Італії, яка мала в складі дуже сильних гравців, демонструвала футбол високого рівня і переграла нас завдяки голу, чудово розіграному через «стінку» між Беттегою та Паоло Россі.
У той вечір, 10 червня, ми переконалися, наскільки важливою була присутність Луке на вістрі атаки, щоб ламати захист, який щільно закривав усі зони та унеможливлював прориви через центр. Луке був травмований, і найбільше це відчув Кемпес, якому бракувало партнера, що відкривав би йому простір у тилу суперника.
Цей результат відправив нас грати другий раунд у Росаріо. Там, на берегах Парани, у палкій атмосфері стадіону «Хіганте де Арройїто», на нас чекали справді незабутні ночі.
Аргентина грала в такому складі: Фільйоль; Ольгін, Луїс Гальван, Пассарелла, Тарантіні; Арділес, Гальєго, Валенсія; Бертоні, Кемпес та Ортіс (з 73-ї хвилини — Хаусман).
Італія: Дзофф; Беллуджі (з 6-ї хв. — Куккуредду), Ширеа, Джентіле, Кабріні; Бенетті, Тарделлі, Антоньйоні (з 73-ї хв. — Дзаккареллі), Каузіо; Россі, Беттега. Єдиний гол на 67-й хвилині забив Беттега, арбітр — Кляйн з Ізраїлю.
Автор: ЮВЕНАЛ (1990 рік).