З приходом Фарро, Понтоні та Мартіно настає час «Сан-Лоренсо». З появою Ді Стефано «Рівер» знову стає чемпіоном. Аргентина панує в Південній Америці. Страйки та масовий екзод гравців. «Расінг» розпочинає свій шлях до триразового чемпіонства.
За матеріалами редакції EG · 29 грудня 2024 року
⚽ 1946: Час «Сан-Лоренсо»
Очікування було довгим, але воно було винагороджене. Коли у 1945 році керівництво клубу підписало Рене Понтоні та Фарро, наміри були очевидними: «Сан-Лоренсо» хотів вклинитися в боротьбу за чемпіонство, яка протягом десятиліття здавалася зарезервованою виключно для «Рівера» та «Боки».
Ринок трансферів був малоактивним. «Рівер» не витратив ні песо. Ба більше, вони віддали в оренду «Уракану» центрфорварда, чиєю візитівкою були неймовірне прискорення та недосяжна швидкість — Альфредо Ді Стефано. «Бока» шукала в особі уругвайця Хосе Васкеса заміну Северіно Варелі, але спільного в них була лише національність. «Расінг» же почав думати про майбутнє: вони придбали голкіпера Рікардо, а також Єбру та Рубена Браво — усіх із «Росаріо Сентраль».
Подією року стало повернення до «Рівера» Хосе Мануеля Морено. Того дня, 28 липня, на матчі проти «Атланти» на стадіоні «Ферро» було продано 30 000 квитків. Публіка не змогла знайти місця, повалила огорожі, і матч догравали просто на полі посеред натовпу. «Рівер» переміг 5:1, а Морено, який після Мексики вже став «Ель Чарро», виправдав очікування, оформивши хет-трик.
Подібний інцидент із надлишком глядачів стався 8 вересня на матчі «Чакаріта Жуніорс» — «Бока Жуніорс» у Сан-Мартіні. Там було продано 29 867 квитків — абсолютний рекорд для того стадіону. Матч перервали, коли «Бока» повела 2:1, а натовп став некерованим.
🏆 «Святий» чемпіон: тріумф «Сан-Лоренсо»
Методи успіху «Сан-Лоренсо» зразка 1946 року пояснити легко: 90 забитих голів при середньому показнику — три м’ячі за гру. Двадцять із них на рахунку Понтоні, по 18 — у Фарро та Мартіно. Це свідчить про тип гри: ніхто не затримувався на місці, всі троє опускалися глибше для побудови атак, а Понтоні та Мартіно плели мережива комбінацій із абсолютною точністю.
Їх підпирав надійний захист та голкіпер Блазіна, який не мав нервів. Четвірка гравців захисту на чолі з Бассо, Ванзіні та Коломбо, а також баск Зубієта та Греко в півзахисті створили нездоланний фундамент. «Сан-Лоренсо» випередив «Боку» на чотири очки, а Маріо Боє став найкращим бомбардиром року з 24 голами.
Тріумф 1946 року приніс «Сан-Лоренсо» такий престиж в Іспанії та Португалії, що невдовзі вони вирушили в турне, де за півтора місяця зіграли 10 матчів. Результат: 5 перемог, 4 нічиї та лише одна поразка при різниці м’ячів 46:28.
🎖️ 1947: Новий «Рівер», той самий чемпіон
Сезон 1947 року розпочався з «революції», яку очолила «Атланта». Вперше маленький клуб спробував жити на широку ногу: вони придбали двох зірок «Машини» «Рівера» — Адольфо Педернеру (за рекордні 140 000 песо) та «Моно» Деамбросі. Загалом вони інвестували величезні кошти, але це не допомогло — команда вилетіла, коли «Рівер» у заключному матчі переміг їх, а матч було перервано через напад уболівальників на Ді Стефано, який забив гол.
«Рівер» став чемпіоном із перевагою у шість очок над «Бокою». Їхня атака, як і у «Сан-Лоренсо» роком раніше, наколотила 90 голів. Альфредо Ді Стефано став найкращим бомбардиром чемпіонату з 27 голами. Тоді він був втіленням швидкості та реалізації, ще далеко не тим гравцем, на якого він перетвориться згодом.
🥇 Золота ера збірної (40-ві роки)
Аргентина взяла участь у п’яти з шести турнірів Південної Америки, що проводилися у 40-х роках. З п’яти турнірів ми виграли чотири — усі непереможними! У 27 матчах ми програли лише один раз — Уругваю (0:1) у 1942 році, що коштувало нам єдиного втраченого титулу за десятиліття. Аргентинські нападники наколотили 98 голів, пропустивши лише 22.
Символом став гол Рінальдо Мартіно у 1945 році проти Уругваю, який назвали «голом Америки». Він обіграв двох захисників, майстерно обіграв воротаря Масполі і влучив у сітку з найгострішого кута.
📉 Страйк 1948 року та розкол
31 жовтня 1948 року гравці провели символічний страйк на знак протесту проти клубів, які не виплачували борги. Асоціація футболу Аргентини (АФА) попередила, що призупинить чемпіонат, якщо акція повториться. Так і сталося — футболу не було. Конфлікт затягнувся на пів року. АФА вимагала обмеження зарплат, гравці — права на вільний контракт.
Ситуація змусила АФА догравати чемпіонат аматорами. Через це «Індепендьєнте» став чемпіоном із 41 очком, а «Расінг» відмовився виставляти команду на останні тури. Це був хаос, який призвів до того, що на деякий час Аргентина втратила статус лідера, оскільки відбувся масовий екзод (виїзд) найкращих гравців до Колумбії, де діяла так звана «ліга Ель Дорадо».
🏛️ «Расінг» руйнує прокляття та 1950-ті роки
«Расінг» був єдиним серед грандів, хто ще не вигравав професійне чемпіонство. Це сталося у 1949 році. Команда зібрала найкращих гравців із різних клубів, створивши справжню дрім-тім. У 1950 році, вже на власному новозбудованому стадіоні, вони повторили успіх, випередивши «Індепендьєнте» та «Боку» на вісім очок.
У 1950 році «Рівер» відповів трансфером уругвайця Вальтера Гомеса, за якого заплатили рекордні 750 000 песо. У своєму першому ж матчі проти «Ньюеллс» він забив гол уже на першій хвилині. Це був початок фантастичного партнерства з Анхелем Лабруною та Феліксом Лустау, яке подарувало вболівальникам «Рівера» багато щасливих вечорів протягом наступних шести років.
Коли «Расінг» йшов до свого історичного триразового чемпіонства, вхідний квиток коштував лише три песо. Це був інший футбол, інше життя, інші часи.
Автор: ХУВЕНАЛ (1990 рік).